хоч лікті з'їж

на крихтах вибляклого вітру

з серцево-спазмових руїн

голкасто розквітає тиша

вінком надскронево в'язким.



епілептично в'ють штандарти,

заскаліозивши флагшток.

зашморгує жага на шиї

яремно-глистявий шнурок.



безцеремонно мружить обрій

в пропахле небом декольте.



у найгидкішому з фіналів

зсудомленість ця відповзе



і чвиркне сонце під коліно,

стікаючи жовтком з-під криж

у кахлевий мастурбаторій

де ти хоч, суко, лікті з'їж.